Останнім часом знову посилилися розмови щодо можливості заморожування війни в Україні найближчим часом.
Ми вже писали про те, що відсутність значних успіхів у наступі може призвести до посилення в українському суспільстві настроїв щодо якнайшвидшого припинення бойових дій хоча б за "корейським сценарієм". Наразі цю тенденцію відзначають уже й західні ЗМІ. Надходять сигнали і з армії про те, що у ЗСУ багато хто не проти заморозки війни.
Однак, щоб закінчити війну хоча б за "корейським сценарієм", заморозкою через перемир'я по нинішній лінії фронту, лише змін настроїв у суспільстві і навіть в армії недостатньо. Потрібні ще як мінімум три складові.
Перше – зміна позиції українського військово-політичного керівництва, яка заявляє, що мета України – війна до виходу на межі 1991 року. І ця позиція не просто риторика, а спирається на конкретний військовий план та розрахунок: перерізати сухопутний коридор до Криму, витіснити російські війська з півдня України, а потім розпочати наступ на сам півострів, користуючись його логістичною вразливістю. Якщо ЗСУ зможуть вийти на кордони Криму, то жодного перемир'я, природно, Україна не пропонуватиме, а продовжить наступ з метою повернути контроль над півостровом.
Але для реалізації цього плану потрібно як мінімум прорвати південний фронт та вийти до Азовського моря. І значних успіхів у наступу на цьому напрямі поки що немає. І якщо їх не буде в найближчі місяці, а тим більше баланс сил на полі бою зміщуватиметься на користь РФ, то між затягуванням війни надовго і її швидким завершенням за "корейським сценарієм" українська влада може обрати останній варіант. Імовірність цього не стовідсоткова, але вона є.
Головним аргументом у цьому випадку для Володимира Зеленського може стати загроза дестабілізації та деморалізації суспільства та армії у разі затягування війни. Тим більше, що вже зараз ознаки втоми українців від війни починають виявлятися дедалі більше. Крім того, влада "корейський сценарій" може представити як перемогу України: мовляв, державність збережена, війна припинена, вихід до моря збережено, країна близька до вступу до ЄС.
Але, звичайно, таке рішення Зеленський навряд чи зможе ухвалити самостійно, без узгодження з союзниками.
А тому другий найважливіший чинник – позиція Заходу. На поширену думку, саме західні союзники навесні минулого року відмовили Зеленського йти на підписання швидкого миру з Путіним. І зараз їхня позиція солідарна з офіційною позицією Києва: жодних перемир'їв ціною збереження контролю РФ над частиною української території. Чи може вона змінитись? Так. І про це прямо пише західна преса, яка вказує на те, що у разі відсутності успіхів українського наступу тиск на Київ із метою припинити бойові дії буде великим.
Один із головних факторів – наближення передвиборчої кампанії у США.
Продовження війни з дуже туманними перспективами, зате з загрозою ескалації та втягування до неї безпосередньо США, напевно, буде використано Дональдом Трампом як один із головних аргументів проти Джо Байдена. Тому Білий дім може змінити свою позицію і як мінімум не перешкоджати ув'язненню перемир'я, якщо до нього будуть готові обидві сторони.
І тут постає третє ключове питання: яка позиція Росії?
В Україні поширена думка, що завдання Кремля та Володимира Путіна - якнайшвидше перемир'я за "корейським сценарієм" із фіксацією вже досягнутих завоювань, включаючи сухопутний коридор до Криму.
Але чи це так насправді? Із цього приводу є різні версії.
За однією з них Путін насправді припиняти війну не хоче навіть за "корейським сценарієм", а має намір перевести її тимчасово в режим низької інтенсивності, з поступовим нарощуванням свого військового потенціалу для відновлення наступальних дій. Аж до досягнення тих цілей, які Путін спочатку ставив: мінімум гарантії невступу України до НАТО, а максимум – отримання контролю над зовнішньою та внутрішньою політикою країни та досягнення певних глобальних домовленостей щодо зміни світового порядку. Тобто використання, як каже Олексій Арестович, принципу "довгої волі", який уже спрацював у 2000-х під час воєн на Північному Кавказі.
Ще одним можливим мотивом Путіна продовжувати війну і не йти на "корейський сценарій" називається прагнення підіграти на виборах Трампу, давши можливість критикувати Байдена з "антивоєнних" позицій.
Водночас є аргументи і на користь того, що Путін налаштований закінчити війну за "корейським сценарієм", якщо на те буде згода Києва та Заходу.
По-перше, війна йде для Росії важко, військово-промисловий потенціал Заходу розкочегарується, і яке співвідношення сил через рік-два, невідомо. Ризики для РФ великі.
По-друге, соціально-економічна ситуація у РФ непроста. Поки влада утримує її під контролем, але що буде найближчим часом, ніхто точно сказати не може. Зрозуміло, що війна здоров'я економіці не додає. Тим більше, що відхід у довгу війну передбачає нові хвилі мобілізації, чого в Кремлі явно хочуть уникнути, щоб не збільшувати соціальну напругу в суспільстві.
По-третє, заколот Євгена Пригожина показав існуючі ризики у внутрішній політиці, а також неоднозначну ситуацію в російських елітах.
По-четверте, як свідчить досвід недавнього президентства Трампа, навіть якщо він і виграє вибори, далеко не факт, що це якось змінить політику США щодо Росії.
Враховуючи всі ці моменти, варіант того, що Путін буде готовий на якнайшвидше перемир'я, також не виключено.
Але для того, щоб воно відбулося, повторимося, потрібна згода всіх трьох фактичних учасників процесу: України, Заходу та Росії. І дійти цього буде дуже непросто. Принаймні поки керівництво воюючих країн ще має надії переламати ситуацію на свою користь на полі бою.